ЗНО персоналії

. Василь-Костянтин Острозький

(бл. 1526—1608) Український православний князь, культурно-освітній діяч, засновник слов’яно-греко-латинської школи і друкарні в Острозі, противник Берестейської церковної унії.

Петро Конашевич-Сагайдачний

(1570-1622) Політичний діяч, гетьман реєстрового козацтва, який очолив морські походи козаків на турецькі фортеці Ізмаїл, Трапезунд, Синоп, Кафу, допоміг польському війську розгромити турецьку армію у битві під Хотином.

Петро Могила

(1596—1647) Митрополит Української православної церкви у 1632—1647 рр., який домігся офіційного визнання польським урядом православної церкви, упорядкування церковного життя, розвитку освіти (заснування Києво-Могилянської колегії)

Богдан Хмельницький

(1595—1657) Український військовий та державний діяч, полководець, дипломат, учасник козацько-селянських повстань 1630-х рр., керівник Національно-визвольної війни, засновник Української козацької держави, гетьман України у 1648—1657.

Петро Дорошенко

(1627—1698) Гетьман Правобережної України у 1665—1676 рр., обраний 1668 р. гетьманом «обох берегів Дніпра», визнав протекторат Османської імперії над Правобережною Україною

Іван Мазепа

(1639–1709) Гетьман Лівобережної України у 1687—1708 рр., уклав Коломацькі статті 1687 р. з Московською державою, брав участь у Другому кримському поході 1689 р., уклав таємний договір 1708 р. зі шведським королем Карлом XII з метою відродження незалежності України.

Кирило Розумовський

(1728—1803) Останній гетьман Лівобережної України, який прагнув відновлення автономії України, розпочав проведення судової, військової і фінансової реформ, розширив права козацької старшини.

Григорій Сковорода

(1722—1794) Просвітитель, філософ, поет, автор збірок «Сад божественних пісень», «Байки харківські», викладав поетику й етику в Переяславському та Харківському колегіумах, мандрував Україною, проповідуючи свої філософські погляди.

Іван Котляревський

(1769-1838) Письменник, зачинатель сучасної української літератури, автор поеми «Енеїда», п’єс «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник», член полтавської масонської ложі «Любов до істини».

Микола Костомаров

(1817–1885) Громадсько-політичний діяч, історик, письменник, публіцист, етнограф, один із засновників Кирило-Мефодіївського товариства, автор програмного документа «Книга буття українського народу», учасник громадівського руху.

 Пантелеймон Куліш

(1819–1897) Український громадсько-політичний діяч, письменник, історик, етнограф, один із співзасновників Кирило-Мефодіївського товариства, учасник громадівського руху, автор першого українського історичного роману «Чорна рада».

Тарас Шевченко

(1814—1861) Видатний український поет і прозаїк, художник, автор поетичної збірки «Кобзар» та поеми «Гайдамаки», серії картин «Мальовнича Україна», Академік Імператорської академії мистецтв. Громадський та політичний діяч, член Кирило-Мефодіївського братства.

Маркіян Шашкевич

(1811 — 1843) Український громадський та культурно-освітній діяч, греко-католицький священик, організатор громадсько-культурного об’єднання «Руська трійця», ініціатор і співавтор альманаху «Русалка Дністрова», перекладач українською мовою «Слова о полку Ігоревім».

Володимир Антонович

(1834–1908) Український історик, археолог, етнограф, представник угрупування так званих хлопоманів, один із засновників Київської громади, голова Історичного товариства Нестора Літописця, професор історії Київського університету.

Михайло Драгоманов

(1841–1895) Український громадсько-політичний діяч, історик, письменник, публіцист, один із засновників громади в Києві, діяч Південно-Західного відділу Російського географічного товариства.

Павло Чубинський

(1839–1884) Етнограф, поет, громадський діяч, учасник Київської громади, член редколегії газети «Київський телеграф», один із ініціаторів створення Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, автор вірша «Ще не вмерла Україна…».

Ісмаїл Гаспринський

(1851-1914) Кримськотатарський та тюркський просвітитель, письменник, педагог, культурний та громадсько-політичний діяч. Один з засновників пантюркізму. Модернізатор традиційної ісламської культури кримських татар.

Іван Франко

(1856–1916) Український поет, учений, громадський діяч, член Наукового товариства ім. Т.Шевченка, один із засновників Русько-української радикальної партії, автор віршів «Каменяр», «Вічний революціонер», повісті «Захар Беркут», драми «Украдене щастя».

Агатангел Кримський

(1871—1942) Письменник, сходознавець, дослідник історії та літератури Ірану, Туреччини тощо, історик української мови та літератури, автор праць «Українська граматика», «Нариси з історії української мови», професор Київського університету, один із засновників УАН.

Леся Українка

(1871—1913) українська поетеса, прозаїк, драматург, автор поетичних збірок «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», драматичних поем «Осіння казка», «Кам’яний господар», «Лісова пісня» та ін.

Михайло Вербицький

(1815-1870) Український композитор, хоровий диригент, священик УГКЦ, громадський діяч, автор музики державного гімну України «Ще не вмерла Україна»

Микола Лисенко

(1842—1912) Український композитор, диригент, піаніст, автор опер «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Різдвяна ніч», творів на тексти Т. Шевченка «Музика до Кобзаря», «Гайдамаки», організатор щорічних шевченківських концертів.

Соломія Крушельницька

(1872—1952) Співачка, солістка Львівського оперного театру, виступала на оперних сценах театрів у Петербурзі, Кракові, Варшаві, Парижі, Мілані, виконала близько 60 партій в операх «Запорожець за Дунаєм», «Пікова дама», «Мадам Батерфляй» та ін., виступала с концертами, присвяченими пам’яті Т. Шевченка .

Микола Міхновський

(1873—1924) Громадсько-політичний діяч, основоположник українського націоналізму, автор брошури «Самостійна Україна»; ідеолог і провідник Братства тарасівців, засновник Української народної партії, один із лідерів Української демократично-хліборобської партії, член Братства самостійників;

Андрей Шептицький

(1865 ­ 1944) Церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української греко-католицької церкви, меценат, дійсний член Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Метою життя митрополита була єдність Української Церкви та побудова Української Держави, “наділеної християнською душею”.

 Кость Левицький

(1859—1941) Громадський, політичний і державний діяч, один із засновників Української національно-демократичної партії, депутат австрійського парламенту та Галицького сейму, керівник Головної української (згодом Загальної української) ради, засновник і голова Національної Ради у Львові.

Дмитро Донцов

(1883–1973) Український політичний діяч, публіцист, літературний критик, ідеолог українського націоналізму, голова Союзу визволення України, автор праць, у яких обґрунтував необхідність політичної незалежності України.

Михайло Грушевський

(1866–1934) політичний і державний діяч, історик, голова Наукового товариства ім. Т. Шевченка, завідуючий кафедрою історії України Львівського університету, автор 10-томної «Історії України-Русі», один із співзасновників Товариства українських поступовців, голова Української Центральної Ради.

Володимир Винниченко

(1880-1951) Громадсько-політичний діяч, письменник, автор мемуарно-публіцистичного твору «Відродження нації», один із засновників УСДРП, голова Генерального секретаріату Української Центральної Ради, згодом Директорії УНР.

Павло Скоропадський

(1873–1945) Український державний і політичний діяч, генерал-майор, флігель-ад’ютант російського імператора Миколи ІІ, учасник Першої світової війни, командуючий Першим українським корпусом, почесний військовий отаман Вільного козацтва, гетьман Української Держави (1918 р.)

Євген Петрушевич

(1863–1940) Український громадсько-політичний діяч, депутат австрійського парламенту та Галицького сейму, член Головної української (згодом Загальної української) ради, президент ЗУНР, після проголошення злуки УНР і ЗУНР — член Директорії, прихильник відновлення незалежності ЗУНР після підписання Варшавського договору 1920 р.

 Симон Петлюра

(1879–1926) Громадсько-політичний і державний діяч, публіцист, член РУП і УСДРП, автор статті «Війна і українці», член Української Центральної Ради, секретар військових справ першого українського уряду — Генерального Секретаріату, Головний отаман військ УНР (з листопада 1918 р.). Голова Директорії УНР (9травня 1919 — 10листопада 1920).

Нестор Махно

(1888–1934) Український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху. У січні 1919 р. розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Кілька разів ішов на зближення з більшовиками. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів боротьбу проти більшовицької влади.

Володимир Вернадський

(1863-1945) Філософ, автор вчення про ноосферу і біосферу. Один із засновників Української академії наук (1918) та її перший президент. Засновник Національної бібліотеки Української держави в Києві (нині — Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського).

Олександр Довженко

(1894–1956) Письменник, кінорежисер, художник-ілюстратор, один із засновників української кінематографії, працював на Одеській кіностудії, Київській кінофабриці, створив фільми «Арсенал», «Звенигора», «Земля», «Поема про море», автор книги «Зачарована Десна».

Євген Коновалець

(1891–1938) Український військовий і політичний діяч, керівник Галицько-Буковинського куреня Українських січових стрільців, полковник Армії УНР, ініціатор створення і голова Української військової організації, перший голова Проводу Організації українських націоналістів.

 Августин Волошин

(1874-1945) Громадський, державний і культурний діяч, педагог, науковець, професор математики і фізики, автор понад 40 книг, здебільшого підручників і праць з педагогіки та психології; греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938р. прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 р. став президентом цієї держави.

Степан Бандера

(1909–1959) Український політичний діяч, один із лідерів Організації українських націоналістів, противник польської політики «пацифікації», голова ОУН-Б, прихильник відновлення української державності.

Роман Шухевич

(1907–1950) Український політичний і військовий діяч, член Організації українських націоналістів (з 1929 р.), один із організаторів Карпатської Січі — збройних сил Карпатської України (1938 р.), головнокомандувач Української повстанської армії (1943—1950 рр.), голова Секретаріату Української головної визвольної ради (1943–1950 рр.).

Йосип Сліпий

(1892-1984) Український церковний діяч, ректор Львівської духовної семінарії, патріарх УГКЦ, звинувачений у «ворожій діяльності проти УРСР» і засуджений до 8 років ув’язнення (1945 р.), звільнений з ув’язнення й висланий за межі СРСР завдяки виступам відомих політичних діячів країн світу на його захист (1963р.).

Левко Лук’яненко

(1927-2018) Український політичний і громадський діяч, адвокат, правозахисник, один із засновників Української робітничо-селянської спілки (1958 р.) й Української Гельсінської групи (1976 р.), засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду» до страти, згодом заміненої ув’язненням, автор книги «Сповідь у камері смертників», автор Акту про незалежність України від 24 серпня 1991 р., балотувався на посаду Президента України, був народним депутатом незалежної України кількох скликань, Герой України

Василь Стус

(1938–1985) Український поет, літературознавець, літературний критик, представник «шістдесятників», учасник акції протесту у київському кінотеатрі «Україна» 1965 р., правозахисник, член Української Гельсінської групи, неодноразово заарештований і засуджений за «антирадянську агітацію і пропаганду», помер у таборі для політв’язнів, автор поетичної збірки «Дорога болю», лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (посмертно).

Василь Симоненко

(1935–1963) Український поет, прозаїк, журналіст, представник покоління «шістдесятників», «лицар українського відродження», автор збірок поезій «Тиша і грім», «Земне тяжіння», лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (посмертно).

Іван Дзюба

(1931 р.н.) Літературознавець, громадський і політичний діяч. Участь у русі за незалежність України він розпочав ще у 1950-і роки. За гострі публіцистичні публікації й відкриті виступи на захист української інтелігенції, самвидавські матеріали, безпрецедентну працю «Інтернаціоналізм чи русифікація?» (1965) у 1972 р. був заарештований, у 2001 р. отримав звання Герой України.

Петро Григоренко

(1907 – 1987) Радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Виступав на захист кримських татар та інших депортованих народів. У 1964 році за легальну правозахисну діяльність розжалуваний у рядові і позбавлений усіх державних відзнак. Перебував у радянських тюрмах, таборах і «психушках».

В`ячеслав Чорновіл

(1937—1999) Український політичний і державний діяч, журналіст, правозахисник, член Української гельсінської групи (1976 р.), неодноразово засуджений за «наклепницьку діяльність на радянський суспільний лад» до ув’язнення, голова Народного Руху України, народний депутат незалежної України, автор книг «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору», Герой України.

Сергій Параджанов

(1924—1990) Український і вірменський кінорежисер, народний артист УРСР, режисер фільму «Тіні забутих предків», «Колір гранату» тощо; учасник акцій протесту проти масових арештів інтелігенції у 1960-ті рр., заарештований і засуджений до тривалого ув’язнення, лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (посмертно).

Іван Миколайчук

(1941 – 1987) український кіноактор, кінорежисер, сценарист. «Тіні забутих предків», «Пропала грамота», «Білий птах з чорною ознакою», «Вавилон XX»

Олесь Гончар

(1918–1995) Український прозаїк, публіцист, громадський і політичний діяч, учасник Другої світової війни, голова правління Спілки письменників України, автор трилогії «Прапороносці», романів «Тронка», «Собор» (1968р.) тощо.

Леонід Кравчук

(1934 р.н.) Український політичний діяч. Перший Президент України після здобуття нею незалежності (1991—1994 рр.), Голова Верховної Ради України у 1990—1991 роках, Народний депутат України у 1990—1991 рр. та 1994—2006 роках, Герой України (2001 р.).

Леонід Кучма

(1938р.н.) Український політик, Прем’єр-міністр України з 13 жовтня 1992 р. до 21 вересня 1993 р., другий Президент України (19 липня 1994р. — 23 січня 2005р.).

Віктор Ющенко

(1954 р.н.) Український політик, голова партії «Наша Україна» (2005–2013 рр.), засновник та Голова Ради Інституту Президента Віктора Ющенка «Стратегічні ініціативи», третій Президент України (2005–2010 рр.), голова Національного банку України (1993–2000 рр.), Прем’єр-міністр України (1999–2001 рр.), лідер Помаранчевої революції.

Любомир Гузар

(1933-2017) Український релігійний діяч, патріарх-предстоятель Української Греко-Католицької Церкви (2001—2011).

Петро Порошенко

(1965 р.н.) Український державний та політичний діяч, п’ятий Президент України. Був народним депутатом України III, IV, V та VII скликань, секретарем Ради Національної безпеки і оборони України, міністром економічного розвитку та торгівлі України, міністром закордонних справ України, головою Ради Національного банку України.